Актуальне питання боротьби з пандемією після появи «Омікрона» з загрозою неефективності поствакцинального і природнього імунітету аналізує відомий кардіохірург професор Катерина Амосова.
«На початку 2020 року, в світі обговорювали плюси, мінуси і реалістичність «елімінації» («усунення»), «стримання» («containment») і «мітігації» («пом‘якшення»). Дехто з вчених виділяє і 4-тий варіант відповіді на пандемію - «відсутність стратегії». І ми з вами можемо назвати принаймні одну таку країну.
Зараз «усунення», разом з колективним імунітетом, зникло з порядку денного, і його замінило «агресивне стримання», а до «пом‘якшення» додали доволі нечітко визначене «пригнічення».
Ефективність порівнювали в «еталонних» країнах по кількості смертей від COVID на 1 млн. і поквартальних втратах ВВП за 2020 рік, тобто до початку масової вакцинації.
По обох критеріях безсумнівним переможцем виявилось «АГРЕСИВНЕ СТРИМАННЯ», при якому громадські заходи забезпечували нульове розповсюдження інфекції в громадах протягом 28 днів, після чого їх пом‘якшували. Це допускає появу кластерів від завезених з-за кордону випадків, розповсюдження яких швидко обмежується.
«Еталонні країни» - Китай, Сингапур, Нова Зеландія.
Результати: кількість смертей за 2020 рік, відповідно, 3.2, 5.1, 4.1 на 1 мільйон, вихід ВВП «в плюс» на 4-й квартал.
Цифри для порівняння будуть нижче.
Наріжні камені:
- дуже масове наскрізне багаторазове тестування для активного виявлення безсимптомних інфікованих;
- ефективна ізоляція, в тому числі в спеціальних закладах поза домівками;
- доволі довгі і суворі національні і локальні локдауни з жорстким контролем і покараннями за порушення;
- економічні компенсатори бізнесам і людям на часи локдауну.
Необхідні умови для реалізації:
- досвід відповіді на попередні пандемії, зокрема SARS - розвинена вертикаль громадського здоров‘я,
- обмеження свобод громадян і їхнього права на приватність,
- довіра до влади або страх,
- централізована система охорони здоров‘я,
- потужне національне лідерство.
Недолік: нереальність тривалого утримання внаслідок «втоми» людей, які втрачають прихільність.
Стратегія «ПРИДУШЕННЯ» передбачає мінімізацію смертей без надії на припинення розповсюдження в громадах в умовах:
- недостатньо широкого тестування,
- неможливості організації належного відстежування контактів внаслідок браку людських ресурсів і ліберальних поглядів,
- пошуку компромісу при застосуванні обмежувальних заходів між рятуванням життів, економіки і правами людини,
- брак національного лідерства.
«Еталонні країни» - США, Аргентина.
Їхні результати: кількість смертей, відповідно, 1056 і 948, ВВП за 3 і 4 квартал 2020 «в мінусах».
Стратегія «ПОМ‘ЯКШЕННЯ» («мітігації») - це Швеція і Британія до літа 2020 року.
Сутність - концентрація на захисті вразливих і мінімізація громадських обмежувальних заходів серед людей низького ризику для допущення контрольованого розповсюдження серед них інфекції, задля пришвидшення досягнення колективного імунітету.
Обидві останні стратегії передбачали використання локдаунів виключно для рятування медичної системи від колапсу, щоб мінімізувати втрати для економіки і свобод громадян.
Нагадую - йдеться про період відсутності вакцин, і їхня поява значно змінила ставлення «еталонних» країн до свобод.
Якою виявилась ефективність цієї стратегії в Швеції?
Не гіршою за «придушення»: смерті - 860, ВВП - в 4 кварталі в невеликому «мінусі» (точні цифри див. в https://bit.ly/2ZAEIlx).
Цікаво було би порівняти відповідні показники ефективності відповіді на пандемію в 2020 році в західних країнах і в Україні з її відсутністю стратегії, довіри до влади, недотриманням обмежувальних заходів, включно з локдаунами, які до того ще і вводились з запізненням, Анатолій Якименко.
Щось мені підказує, що результат не буде значно гіршим.
Цілком можливо, що за відсутності політичної волі/традицій/ресурсів для «АГРЕСИВНОГО СТРИМАННЯ», в бідній країні, з середньою тривалістю життя ~72 роки, можна не перейматись «стратегією», «лідерством» і «комунікаціями».
