“Я не вірю в силу слова, а вірю в силу піз…лей”. Як боротись з квартальством

«Дядя Саня» (замміністра МВД Гогілашвілі. – ред.) нічим не відрізняється від Мецгера (колишній голова правління Укрексімбанку. Пішов з посади після скандалу з побиттям журналістів «Схем» - ред.), а Мецгер нічим не відрізняється від цієї постсовкової нахабної шобли, яка прийшла на хвилі криворізького хайпу і “Кварталу 95”. Це синдром ботанчиків, яких ганяли на районі гопники, і раптом гопники кудись пропали, і ботанчики сказали: “О, тепер ми головні  на районі». 

От цей синдром — це абсолютно біблійна історія, тому що раб завжди мріє вийти на свободу і мати своїх рабів, а гопник завжди хоче бути найкрутішим гопником. І якщо до влади доривається ось така бригада, вона нічого іншого не може сприйняти біля себе, вона випхне його, і тому вони беруть собі подібних. І тому такі історії, як «дядя Саня», наркоша із Ростова, чи Мецгеро пацанчик з того самого центрального 95 кварталу Кривого Рогу. І таких історій є значно більше, просто не всі стали всеукраїнсько популярними. І поки не зміняться виборці, ми будемо весь час трапляти на якісь такі бригади і такі випадки. Доречі, нам так  двічі зека з бригадою донецької мафії підсунули, яка все перестріляла, потім захопила Луганськ, а потім і всю Україну. Проходить виборчий цикл — і у нас тепер з'являється ця гопота «криворожальная». Тому поки не зміниться виборець, ми будемо вимушені ходити по такій історичній вибірковій спирали.
 
Це виборець зробив такий запит, а вже сама бригада собі подібних притягує, вони інших не притягують. Пам'ятаєте відео Зеленського про недопустимість кумівства? У нас кумівства немає, у нас є квартальство. А квартал — це така собі бригада хлопчиків та дівчаток, які інших до себе не притягують. А чиновник, опинившись на посаді, розуміє, що тепер все, він не те що бога за бороду схопив, а він може цю бороду вирвати і розкрутити над головою.
 
Знов повертаючись до виборця: так чи інакше нам треба нести відповідальність за свій вибір, як ми несемо відповідальність за вибір “Туалетного утенка”, сиру в супермаркеті чи будь-чого іншого. Це перший момент. А щоб швидко реагувати і розуміти, тут немає нічого кращого, щоб мирним шляхом, так, як зараз є, максимально робити різні казуси публічним і примушувати владу виганяти навіть своїх рідних та своїх улюбленців, або буде працювати принцип Леся Подерв'янського. Цей філософський принцип ніхто поки що не змінив: “Я не вірю в силу слова, а вірю в силу піз…лей”. Нічого поки що кращого для такого совкового бидла чиновників не придумали.