Сучасник Сталіна та об'єднання українського православ'я

Колишній предстоятель Української Православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарет звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК). Він намагається скасувати ліквідацію церкви.

Першій факт — Філарет є останнім політиком в світі, який ще пам'ятає Сталіна. І на сьогоднішній день ми можемо відверто стверджувати, бо якщо раніше це були журналістські спекуляції чи якісь здогадки, то на сьогодні ми можемо стверджувати, що в переважній більшості своєї кар'єри або, точніше, у 1991 році, створюючи Київський патріархат, Філарет керувався амбіціями і упередженнями з приводу того, що він не був обраний Московським патріархом. Це є приводом того, що він себе так поводить зараз.

З приводу його судової тяганини, всім відомо про те, що він і ще десяток інших єпископів різних православних церков України підписали спільне прохання. Він так само? як очільник Київського патріархату підписав це прохання, сподіваючись і маючи якісь неформальні обіцянки, можливо від президента Порошенка, чи від когось ще, і маючи досвід церковної політики в 50 років, був впевнений, що саме він буде тим, хто буде керувати насправді, а не Єпіфаній. Відповідно, намагаючись відмотати це все і розповідаючи про те, що його обманули, що щось інше обіцяли і т.д., він виглядає, на жаль, недостойно, як для особи, яка колись претендувала на моральний авторитет, будучи таким лідером національного православ'я. 

Те, що в суді він програє — це очевидна справа. Ключовим і найважливішим питанням є те, що саме на нього, на особу Денисенка, громадянина, були оформлені активи Київського патріархату, а ще раніше Київської митрополії УПЦ. Цей факт мав би свідчити про те, наскільки ця людина довіряє, кому довіряє, і будучи у такому солідному віці, він продовжує боротися за мирську владу. Ця поведінка його дискредитує і те, що було до цього ним зроблено, і загалом українське православ'я. Будучи у такому віці, треба думати не про відбудову Київського патріархату, а про життя вічне та про мемуари. Його твори було б цікавіше читати, ніж юридичні позови. 

Є ще цікаве питання: хто спонсорує і хто оплачує адвокатів за ту тяганину, яку він затіяв, і яка триває вже не один рік. Тут можна лише здогадуватись, але він й сам не бідна людина. Але цікаво, чи з власної кишені він оплачує цих всіх юристів.
 
Якщо говорити про об’єднання українського православ’я, по факту у нас є дві православні церкви. Одна знаходиться в євхаристичному єднанні з Константинополем, на чолі з Єпіфанієм, інша у євхаристичному єднанні з Москвою і нібито формально з Константинополем є якісь єдності, але юридично пов'язана з Москвою. І от об'єднання цих двох церков є найважливішим або фактично тим, про що ми маємо думати або про що вони мають думати, сподіватись. Але це означало б, що кожна зі сторін теж має зробити кроки. Як ми бачимо, ні одна, ні інша сторона не проявляє такого бажання, а закидає заперечення або робить певні не гарні вчинки по відношенню до іншої.