Смертельний  «Омікрон» Кремля. Буде війна з Росією чи ні?

Агресивна мутація вірусу «Ковід-19» у хворої СНІДом південної африканки в новий штам привела до всезагальної параної та обвалу всіх фондових ринків. Мікроскопічний вірус, охрещений в честь грецької букви «Омікроном», з гострими шипами, як у морської міни, для проникнення в клітину людини, лякає світ. До тотальної істерики. На противагу, чи не щоденним, заявам Держдепу США про фатальну можливість грядучої масштабної війни Путіна проти України. Скупчення російських військ по всій довжині кордонів з українською державою, перенасичених як мінімум чотирма арміями, одна з яких 1-а танкова гвардійська, з важкою наступальною технікою, штурмовою та бомбардувальною авіацією, «Іскандерами» всіх модифікацій перейшло в нову фазу неоголошених бойових навчань. У безпосередній близькості до суверенних українських земель. В їх розвитку із полігонів в Єльні, Погоново, кримського Опуку сучасні штурмові групи з важким озброєнням будуть безпосередньо переведені в майбутню, безпосередньо контактну, фронтову зону. 

Лукашенко одразу, після очікуваного в обмін на путінську підтримку визнання де-юре Криму російським, заявив про підготовку спільних, в найближчий час, з Москвою навчань.  Тепер уже на білорусько-українському кордоні. Україна опиниться у загрозливих кліщах. Президент Зеленський у щорічному зверненні до парламенту 1 грудня обмежився лише схоластичним зауваженням про «скупчення російських військ». Йому і корпорації неофітів здається, що якось, обійдеться, Захід не допустить і таємна дипломатія з уступками агресору хоча б відтермінує воєнну кризу. Він не відчуває реальної загрози, не розуміє масштабів драми української державності і не сміє рішуче виступити із закликом до українського народу та світової спільноти про насуваючу загрозу війни проти України. Як пускового гачка можливої глобальної війни. Президент інтуїтивно чомусь переконаний, що може перемогти Владіміра Путіна якоюсь невідомою нам магічною дипломатією з прямими перемовинами, про що він заявив у посланні до парламентарів. Як чергову безальтернативну стратегію «вмиротворення Росії», що вже давно не цікавить кремлівського довгожителя і бенефіціара світової кризи.  

   По-перше. За різноманітними заявами військових і політико-безпекових високопосадовців біля президента немає впевненості, що вони реально прогнозують воєнний конфлікт з Росією за її ініціативою та розуміють його наслідки. Мабуть, пронесе. Їм, як і президенту Зеленському, здається що Путін вчергове, як у квітні цього року, шантажує президента Байдена. Для особистої зустрічі. З метою торгу Україною, а разом - Грузією та Молдовою, для нового партнерства з Америкою і Заходом. В цілому. В умовах їх глибокої кризи і галопуючої політичної і гуманітарної нестабільності. Путін вважає президента Байдена надто слабким для більш рішучого супротиву. 

Москва свідомо вийшла чи глибоко заморозила Нормандський формат, в якому неможливо стало вже сформувати стратегію капітуляції України (формула Штайнмаєра, кластери Макрона), але під загрозою війни в Європі це може зробити США. Для зосередження на подолані власної, посттрампівської кризи, яка навпіл розколола Америку. І хоча глибинна американська держава проти, що відображає проект двопартійної резолюції про невизнання Путіна президентом після 2024 року, якщо він буде обраний, Москва з Вашингтоном  інтенсивно готують двосторонню зустріч в онлайн форматі. Вона (за Пєсковим) може відбутися вже 7 грудня, або трохи пізніше в онлайн-форматі. 

   По-друге. Виходячи із міністерського саміту НАТО в Ризі і заяв його ключових лідерів, там, якщо й не панує паніка, то точно немає ясності, визначеності в оцінці сучасної воєнної стратегії. Росії. Як її озброєної експансії і реалістичного розуміння розвитку наступних подій. Для широкомасштабного наступу на Україну і швидкої окупації її більшої частини Росія зосередила вже понад 100 тис. військових, в основному батальйони тактичних груп інтенсивної бойової підготовки, на кордонах з контрольованою Україною територією. В Криму зосереджено близько 95 тис. російських військових із значним оновленням і збільшенням Чорноморського флоту та ракетного озброєння різних класів. Два армійські корпуси, так званих ЛНР/ДНР, нараховують десь 75 тис. бойовиків і російських військовиків. Туди постійно прибувають ешелони з боєприпасами, паливом, перекидаються бойові тактичні, диверсійні, саперні групи. Для оперативного і тилового забезпечення російських передових бойових підрозділів потрібно буде залучити ще не менше, як 200 тис. воєнних різних кваліфікацій. Таким чином, воєнне угрупування Росії може сягнути від 400 тис. до 500 тис. військових. Під прикриттям бойової авіації та оперативно-тактичних ракет середньої дальності. Це сутньо відрізняється від оцінки нового оборонного міністра Рєзнікова, який вважає можливий наступ Росії вже з кінця січня. Чисельністю чомусь тільки 94.3 тисяч осіб. 

    Українські ЗС на межі розмежування нараховують приблизно 90-95 тис. військових. Ймовірно з одним ешелоном оборони. Резервна армія до цього часу не створена. Як і добровольча. Загони територіальної оборони існують, в основному, на папері. Закон про закріплення за ними військового спорядження і зброї, створення запасів для тривалого ведення оборонних боїв, шпиталів не прийнятий та не обговорюється. Навіть на рівні експертів. Поза тим, ми змушені будемо мобілізувати не менше як 300-350 тис. військових для захисту держави від російської агресії в цьому випадку. Навіть, якщо подібний сценарій страждає спірними оцінками, так чи інакше, на кордонах Європи може розпочатися масштабна війна за участю від 700 тис. до 1 млн військових. Із інтенсивним застосуванням самої різноманітної зброї. В тому числі великої і масштабної руйнівної сили. Очевидно, це буде континентальна війна, оскільки в силу своїх непередбачуваних законів і непрогнозованих наслідків, вона швидко перейде на територію країн НАТО. Про це прямо, як ультиматум, заявив Лавров Блінкену на двосторонній зустрічі в Стокгольмі: «Європа может вернуться к «кошмарному» сценарию военного противостояния», якщо не стане на коліна – не дасть Росії довгострокової зобов’язуючої гарантії безпеки, проект якої Москва вже підготувала. Очевидно, для друга Джо. 

  По-третє. А що ж наймогутніший глобальний Альянс? Його Генсек Єнс Столтенберг в Ризі заявив, що НАТО МОЖЕ ВИКОРИСТАТИ САНКЦІЇ І ПОЛІТИЧНІ ЗАБОРОНИ У ВИПАДКУ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ РОСІЄЮ ПРОТИ УКРАЇНИ. НІЯКОЇ ПРЯМОЇ, НЕПРЯМОЇ ЧИ ЯКОЇСЬ ГЛИБОКОЗАМАСКОВАНОЇ ВОЄННОЇ ПІДТРИМКИ КИЄВУ НЕ БУДЕ. Виглядає так, що Москві геть розв’язали руки, бо чергових, позачергових, навіть із пекла санкцій, вона вже не боїться. Москва попередила Альянс, в досить грубій формі, що не допустить його просування до своїх кордонів, вважаючи їх початком, чомусь, саме Україну. Росія сильна як ніколи. Гіперзвуковими ракетами, новими танками, космічною зброєю. І сміливо кидає рукавичку Західному воєнно-політичному блоку. У того жодної рішучості та впевненості. Натомість Кремлю вчергове відкривають вікно можливостей для застосування воєнної сили. Як способу розширення та домінування. Вона задоволена й посміхається. Рух до війни не зупинено. Навпаки. До неї зроблено ще один крок. 

   Можливо начальник Держдепу Блінкен грізно зведе брови? На широких полях міністерського саміту ОБСЄ Держсекретар США і вічний закордонний міністр Росії 40 хвилин, в режимі шкільного уроку, перевіряли один одного на готовність відступити. На всілякий випадок Лавров був альфа-самцем і звертався до свого візаві просто Тоні. Тепер Росія пише порядок денний для світу. Врешті, Лавров добився свого: штати готові будуть виступити «дипломатичним посередником» між Росією та Україною. При виконанні ними простих умов: не розміщувати ні при жодних обставинах в Європі ракети середньої дальності («криза євроракет 80-х); не наближати силові структури НАТО до кордонів Росії (тобто вивести свої війська і зброю із Польщі, країн Балтії) і припинити воєнну «раскачку» України; офіційно відмовити Україні в руху до НАТО: «… те, кто заучено повторяет бухарестские тезисы…  играет с огнем»; юридично виключити будь-яке «продвижение НАТО на Восток» і дати, типа, колективні гарантії «друг другу». 

    Нова Ялта. Росія заявила про неї з початку анексії Криму і ось-ось доб’ється свого. Разом із «фінляндизацією» України і перетворення її в конфедерацію, позбавлену суб’єктності, суверенності та ідентичності. Щоб не дати Блінкену жодного шансу на якийсь маневр, танк російської дипломатії вистрілив погрозою: «Если законные озабоченности Москвы по поводу Украины и НАТО не будут учтены последствия будут сильными и серьезными…   Россия примет ответные меры для выравнивания военно-стратегического баланса». 

   Держсекретар США виявився неготовим до такого прямолінійного наступу. Він зміг тільки завчено заявити, що саме Москва відповідальна за війну проти України і немотивовано провокує нову воєнну ескалацію, бо «не є загрозою для Росії і не шукає конфронтації з нею, не дивлячись на дезінформацію з боку Росії».  

  По-четверте. Меркель - Путіну не телефонує. Макрон – тролить Джонсон, називаючи його «клоуном». Президент Зеленський, покинутий всіма, просить Путіна про пряму розмову. Щодо, хоча би Донбасу. Його підтримують «Слуги» і ОПЗЖ: «Ми давно чекаємо». При тому, правильно оцінюючи, що «Ніхто крім нашої армії нас не захистить. Це правда». Пєсков на брифінгу-відповіді українському президенту заявляє, що ніякі переговори з Путіним неможливі, бо «зупинити війну на Донбасі можна лише шляхом переговорів українців з українцями». Очевидно, маючи на увазі, що якщо таких переговорів не буде, а Україна буде надмірно сильно оборонятися, то Росія, і це один з можливих сценаріїв війни, змушена буде захищати «рускоязичних», й можливо навіть дійти до Києва. Або зупинитись в Харкові. Використає досвід в Сирії і стане на бік «українців, які боряться із хунтою». Пєсков прямо заявив, що «… вероятность начала военных действий в зоне конфликта на Украине по-прежнему высока». Тобто, ми готові «повторить». Далі, Пєсков взагалі практично називає президента Зеленського агресором «… Зеленский говорил, что возвращение Крыма должно стать главной целью и философией Украины. Мы видим это как прямую угрозу высказанною в адрес России». 

  По-п’яте. Путін звинувачує Україну в «небезпечній концентрації» високотехнологічного летального озброєння, що прямо загрожує не тільки ОРДЛО, а й Росії. В зв’язку з цим, один із можливих сценаріїв війни може бути пов’язаним із прямими російськими ракетними і авіаударами не лише по арсеналах  на українській території, але й в місцях розташування важкої артилерії та танків, зосередження підрозділів з управління «Байрактарами» і використання «Джавелінів».

   Ми не закликаємо президента Зеленського відмовитись від пошуків дорожньої карти з мирною дипломатією. Але треба тверезо оцінювати восьмилітню історію війни з Росією, коли вона, у кращому випадку, використовувала переговірний процес для посилення тиску на Україну, відмови України від включення в переговори теми анексії Криму, реального припинення війни на Донбасі, блокування Керченської протоки і вільного використання Азовського моря, компенсацій за вивезення з України великих та дорогих заводів, відповідальність за швидко прогресуючу гуманітарну катастрофу на анексованих нею територіях Донбасу. 

    Можливо, в Офісу президента і є сценарій на час «Ч». Але він десь глибоко схований у банківських сейфах і про нього ніхто намагається не говорити. А це означає тільки, що інформаційні атаки Росії, фейки і дезінформація, пропагандистська брехня будуть все більше домінувати в українському суспільстві деморалізуючи його, дискредитуючи будь-які форми прояви патріотизму. Аж до його переслідування. І хоча позиція національного МЗС стала зараз більш адекватною і рішучою, вона все ще залишається загорнута у яскраві папірці літературно-емоційних штампів, хоч із патріотичною лексикою, але позбавленої реальних здатностей ставити і захищати питання про український національний інтерес. Не звертаючи уваги на невдоволення «партнерів». На кону питання виживання української держави і право її народу на самовизначення та свободу. Для цього потрібно діяти рішуче, не стрибаючи по слизьких каміннях між Москвою, Берліном і Вашингтоном. Найкраще, потрібно було би негайно повернутися до питання звернення ВР України до Конгресу США з проханням переконати президента Байдена надати Києву статус Основного союзника поза НАТО, яке було провалено «слугами». Обама в свій час відмовився це зробити, що призвело до окупації Донбасу. Та до безкінечної війни в центрі Європи. Вкрай важливо було би підписати оборонні Союзи з Польщею і країнами Балтії, цілі яких в протидії Росії повністю збігаються з українськими. Банкова не чує пропозицій британців, канадійців і шведів розмістити на території України їх військові підрозділи. Наприклад, для захисту надважливих інфраструктурних або економічних об’єктів: заводів, атомних станцій, аеропортів і т.д. Можна собі уявити, що якщо якийсь «Іскандер» «випадково» вразить українську атомну станцію, то капітуляції уже попросить ЄС.

   Президенту Зеленському вкрай важлива опора на весь український народ і його довіру. В умовах коли цілі Москви і дуже своєрідної політичної опозиції на чолі із Петром Порошенком в союзі із Ренатом Ахметовим персонально до самого Зеленського, дивовижно співпадають. Для виходу із цієї кризи потрібен загальнонаціональний стіл і відкрита та чесна дискусія про українську державність і стратегію її збереження, про що не було жодного слова сказано у щорічному посланні президента Зеленського. Йому дісталась найскладніша роль бути лідером держави і нації, які боряться за виживання і місце в сучасному світі в умовах 8-літньої війни із Росією і можливого її нового рівня. Всі прожекти та ідеї, цікаві та промовисті, які виголосив Зеленський, можливо реалізувати лише в одному випадку: коли ми збережемо і відновимо державу та захистимо її право на суверенний незалежний від третьої сторони розвиток.

Так війна з Росією буде, чи мине?

Якщо президент Джо Байден не підпише з Владіміром Путіним «Ялту-2» в інтересах Москви і не дасть йому легітимної можливості на «вічне царство», то Кремль буде тримати світ під цілком реальною загрозою світової війни, поки вона не розпочнеться. Якщо ми правильно почули Сержа Лаврова.