«У фільмах часто бідні мисливці кам’яного віку шукають, кого б зловити і з’їсти. Не треба було нічого шукати. Проблемою було, як зберегти дупу». Про це журналістам екологічного інтернет-проекту «Лес» розповів старший науковий співробітник Тихоокеанського інституту географії, начальник Північно-Східної наукової станції Далекосхідного відділення Російської Академії наук Сергій Зімов.
Людина може втекти хіба що від їжачка, розповідає вчений. Вовча сім’я, в якій відразу народжується по десять вовченят, може собі дозволити ризики в сто разів більше, ніж людина. І якщо раптом мисливець почне постійно ризикувати, через кілька років він загине, і його дітей нікому буде годувати. Тому не було ніякого героїзму.
Зімов розповів, чим насправді харчувалася стародавня людина. «Знаєте, який найсолодший фрукт на планеті? Це цибуля, якщо її підсмажити на вогні, - вона на двадцять відсотків буде складатися з цукру. Я бачив луки, зарослі цибулею, стіною цибуля стояла. Ні корови, ні коні на дух її не переносять, а хтось же повинен розчищати від нього пасовища - це входило в обов’язки людей».
«А ще можна кістки підбирати, після левів і вовків. Гієни і росомахи кістки розкривають, але їх треба цілий день гризти. А людина каменем таку кістку з одного удару розколює без проблем. Кість мамонта - це як консервна банка з найкалорійнішим жиром. Її ніхто не відніме - можна спокійно, без суєти і ризику, розігріти на багатті з цибулькою і хріном. Наші предки були не гордими левами і орлами, а стервоїдами і чистильниками, зате корисними».
Як розповідає географ, нескінченні тисячі років людина животіла в цій ролі, навіть коли обсяг мозку був вже не менше, ніж сьогодні. «Але врешті-решт навчилися і на мамонтів руку піднімати. А тут ще й клімат потеплішав. Поперли на північ, а там скотина взагалі нелякана, їжі скільки завгодно, і у людини не сформувалося почуття бережливого господаря, як у інших хижаків. Стали заколювати найкрасивіших і жирних, з’їдати тільки самі ласі шматки. І великі тварини вид за видом стали зникати, поки не винищили їх усіх. Всюди: в Південній Америці з великих тварин залишилися тільки лама і тапір, в Австралії - тільки кенгуру і крокодил».
За даними Сергія Зімова, після того як людина підірвала чисельність тварин, пасовища зникли, на Півночі все заросло мохом, південніше - лісами. Потім людина почала робити свою високообертову пасовищну систему, вогнем і сокирою розчищаючи ліси. Головним ворогом людини була активна природа. Поки селяни орали, аристократи з ранку до вечора ганяли оленів, кабанів, вовків, ведмедів. Це була довга війна на винищення. Тисячі років людина воювала за землю з дикими пасовищними екосистемами. І не завжди перемагала. Мільйони людей гинули від голоду, втративши урожай. Аксаков писав: «Горе тому, на чиє поле занадилися гуси». Тургенєв цілими днями ганяв зайців. Пржевальський віз два кілограми продуктів і чотириста кілограмів свинцю - і стріляв у кожного птаха і кожного звіра, яких тільки бачив. А в Америці п'ятдесят мільйонів бізонів поклали за лічені роки.
Вчений розповів також, як діяльність людини протягом десятків тисяч років відбилася на екології планети. «І ось на більшій частині території Землі людина перемогла остаточно. Тепер все вже готові охороняти. Ну і чого ми досягли? Наша штучна екосистема зараз годує приблизно мільярд тон м'яса - всіх людей, курей, корів, поросят ... З колосальними витратами мінеральних ресурсів. А в минулому тільки за рахунок енергії Сонця дика природа годувала в півтора рази більше…».
«Тепер наша цивілізація на ладан дихає. Адже основа сучасної цивілізації - це доступна нафта. А вона закінчується, дотягнутися до нафти стає все дорожче і важче. Нафту ще можна чимось замінити, а чим замінити калій і фосфор, запаси яких вичерпуються? А адже місць, де земля може гарантовано давати врожай без добрив, - всього один відсоток суші».
Сергій Зімов, крім своїх основних наукових занять, є творцем та керівником Плейстоценового парку – унікального експериментального проекту у вигляді заказника в Якутії, за Північним полярним колом. Там на площі 144 кв.км. Зімов без помітного державного фінансування, силами своєї родини та ентузіастів, відтворив екосистему мамонтових степів. Головну роль в цьому відтворенні повинні відіграти завезені у тундру тварини - на території парку вже живуть якутські коні, північні олені, лосі, вівці, вівцебики, яки, бізони, зубри і марали, планують теж завезти верблюдів та кіз.
Ідея створення плейстоценових парків полягає у використані видів мегафауни (тобто тварин великих розмірів), які збереглися до наших днів, з метою відтворення грунтів та ландшафтів, характерних для мамонтових тундростепів, що має призвести до відновлення високопродуктивного травяного покриття.
Плейстоцен – епоха праісторії, що розпочалася 2,58 млн років тому, а закінчилась 11 тис. 700 років тому. В цей період відбулося значне похолодання клімату Землі. Характерним для цього періоду також є числена мегафауна – велетенські тварини на чолі з мамонтом та іншими гігантськими родичами сучасних ссавців (носороги, олені, гепарди і т.п.).
