Останнім часом наратив про зміни у військовій сфері нашої країни прямо чи опосередковано наголошується в медіа щодня. Фактично, як можуть сказати деякі політики, таку реформу вже запущено, проте це далеко від істини. Точкові видозміни та звільнення жодним чином не відображаються на масштабній картині внутрішньовоєнної кризи.
Ситуація на лінії бойового зіткнення з кожним днем дедалі більше турбує. В армії чекають від влади закону про демобілізацію з чіткими термінами, але в Києві чудово усвідомлюють, яку реакцію він може спричинити у суспільстві.
Зміна непередбачуваного головкому ЗСУ Залужного (але все здатного на діалог із Зеленським) на абсолютно лояльного ОП Сирського не принесла очікуваного ефекту.
Варто дослухатися не лише голосу вищого офіцерського складу. Понад 300 тисяч військовослужбовців уже два роки перебувають у ЗСУ та вимагають можливості повернутися додому. Цілком зрозуміла і мета народних мітингів – дружини, матері та дочки українських чоловіків турбуються про те, що можуть їх не побачити живими.
Нещодавній корупційний скандал у Міноборони, що спричинив численні кадрові звільнення, продемонстрував, що український тил просто загруз у незаконних схемах – починаючи від розподілу гуманітарної та військової допомоги і закінчуючи неправомірними рішеннями керівників ТЦК та військово-лікарських комісій.
Більше того, навіть звільнення та перестановки не вирішили проблему ТЦК, пронизаних корупцією на всіх рівнях. Ухилення від мобілізації стало вельми прибутковим засобом не лише для військкомів, а й нижчих чинів, які нерідко займаються «виловом» військовозобов'язаних на вулицях населених пунктів. І через недосвідченість Олександра Сирського проблеми морального розкладання тилу можуть перекинутися на фронт – він може посипатися.
У січні Служба безпеки України та Офіс генпрокурора заявили, що чиновники Міноборони та їх спільники розікрали майже 1,5 млрд грн на закупівлі снарядів для ЗСУ. Хоча раніше Володимир Зеленський закликав медіа не просувати теми корупції.
"Зеленський не знає, як набрати додаткові війська в міру просування російської армії", - з таким заголовком виходить черговий номер The Washington Post. Американці пишуть, що хоча президент обіцяє Заходу, що Україна впорається з бойовими діями, якщо їй буде надано необхідну зброю та іншу підтримку, Києву не вдалося розробити чіткий план щодо заклику чи вербування багатьох тисяч нових солдатів, критично необхідних на фронті.
Внаслідок цього виник конфлікт у парламенті, а чоловіки ховаються від мобілізації, побоюючись смерті на фронті. Видання називає ситуацію «стратегічною кризою».
Раніше радник Міноборони з питань призову Олексій Бежевець припустив, що «росіяни дуже скоро пересунуться набагато ближче, якщо їх не буде кому зупинити». Нестачу особового складу та зброї він назвав «трагедією». А багатьох українців, які намагаються уникнути мобілізації, просто «пилом на вітрі».
Гучні та неприємні слова на адресу військовозобов'язаних, що ухиляються від мобілізації хоч і додають патріотичної патетики, але самої мобілізації не допомагають. Навіть навпаки. Навряд чи варто думати, що вони вплинуть на ухилянтів у будь-якій країні, не лише в Україні.
Наразі ситуація у ЗСУ набагато гостріша, ніж на початку 2023 року. Морально-бойовий дух особового складу залишає бажати кращого, виразного плану мобілізації теж немає, проблеми ТЦК не вирішені.
Все це не залишає іншого варіанта відповіді на запитання, чи потрібна Україні реформа армії тут і зараз, крім позитивної. Звичайно, її дуже складно проводити в період російського вторгнення, але залишити все таке може призвести до ще більш негативних результатів.
