председатель Верховной Рады Украины 2002-2005, 2008-2012
На цей рік я чомусь дивлюся здебільшого в негативі. Можливо, через те, що процеси, які відбуваються, я сприймаю через свою особисту стратегію.
Очевидно, через те, що мене так виховали батьки, що треба служити державі. От я їй служив і за це потерпаю. Я ніколи не намагався увійти у якусь зграю товаришів. Це було б простіше жити, вони тебе завжди прикриють, допоможуть. Ти завжди міг розраховувати на певний захист.
Очевидно, через те, що я не полишаю опікування своєю малою батьківщиною. Я постійно буваю там і намагаюся допомагати. Я бачу життя у глибинці. Я бачу і мене особливо болить от це наше українське, я прикипів до неї душею, і те, що відбувається там, це моя трагедія.
Чоловіки йдуть з життя раптово, жінки згасають повільно і в самотності. Я бачу, що самотність — це вже вид хвороби. І від того я не можу прийняти ці бравурні мелодії і звітування про чергові успіхи.
Відтак для мене 2021 рік — якась суцільна сіра пляма. Можливо, через те, що протягом цього року я побував в кожній лікарні Житомирської області. Я бачив, як працюють лікарі, що переживають люди, і намагався їм допомогти. Чомусь я бачив тільки проблему, біду і горе, на превеликий жаль, і рік для мене такій.
Світлі плями — що ще живий, що цьогоріч ніхто не пішов з життя з найближчих мені людей. Світло — це завжди згадка про батьків. І, звичайно, я б дуже хотів, щоб ми наприкінці 2021 року не зациклювались на тому, що було в цьому році, бо якщо ми будемо це робити, ми не будемо відчувати, яким може бути наше сьогодення і майбутнє.
Світле для мене є те, що я мав розкіш спілкуватися з гарними людьми. Світлим для мене є те, що я маю таку розкіш — читати, але не писати про все, що я думаю і переживаю, бо ходити на покази, як на роботу, я вже стомився.
У мене таке бажання, щоб у 2022 році ми намагалися робити краще для тих людей, що поруч з нами, і такій спосіб ми б стали кращими. Щоб нарешті Україна вийшла з такого стану, щоб не було того, що час тікає від нас, а ми топчемося на місці, посипаємо голову попелом, розповідаємо всім, що на нас всі зазіхають, нас всі хочуть загарбати, а вийде, що ми нікому не потрібні.
Я б дуже хотів і бажаю це кожному, щоб кожна людина була потрібна. Я вам скажу максимально відверто: найстрашніше, коли ти не запитаний, коли о тебе намагаються витерти ноги. Я це кажу про багатьох тих людей, з якими мені доводиться спілкуватися і які відчувають цю ситуацію.
У мене таке враження, що прийшли люди, які хочуть помститися народу за свою нездатність організувати життя в Україні. Це страшна річ, але переконаний, що в новому році у нас буде все добре, бо багато схаменеться, люди стануть більш вимогливі.
Зима нас буде шкодувати, і не будуть лютувати морози. Я наслухаюсь, наспівчуваюсь, наспілкуюсь з людьми, і весь час згадую і ловлю себе на тому, що постійно цитую Коцюбинського “Фата Моргана”: “Йдуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум”.
Але там є такі слова: “Де небо? Де сонце?” - от я сподіваюся, що ми будемо бачити і небо, і сонце. Я вірю в це.
